По коліна стоїш в океані,
Стогнеш, Славко, як ціп при різні.
Чи забув, де ти є? Твої рани -
Це непотріб для близьких, рідні.
Ти Вітчизну залишив бездумно,
Край Карпатський (сама звідтеля).
Пишеш Віршики дуже розумно,
Цим самим своє "я" звеселя.
Твої сльози в віршах, як каміння,
Клич до бою і шабель, як злістью
Все, що пишеш - велике сумління,
Що ти є патріот, реаліст.
Називаеш вкраїнців "жидами",
"Розтризубленний лист" - холодить,
"Гори горя гуркують в тумані".
Зупинись і подумай на мить.
І, як приклад; "стою в океані,
Позолоченний в сонця жупан",
Я щаслива, що "гори незнані"
"По-карпатськи розхристують стан".
Що Канада дала мені сили,
Щось корисне зробити для тих,
Що залишала я в Україні.
Я побачусь, вернуся до них,
Пригорнуся до мами з сльозами,
Руки рідні у свої візьму.
Радість зустрічі буде між нами.
У цю мить я весь світ обійму.
Я поїду до тата могили,
Уквітчаю барвінком її.
Океан дав надію і сили,
І забрав всі турботи мої.
Ця "не знана" канадська країна
Пригорнула, як рідне дитя.
Україна, моя Україна,
"Розтризубила" наше життя!
Saturday, June 21, 2008
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
No comments:
Post a Comment