Saturday, June 21, 2008

Вірш-відповідь пану-поету Ярославу

По коліна стоїш в океані,
Стогнеш, Славко, як ціп при різні.
Чи забув, де ти є? Твої рани -
Це непотріб для близьких, рідні.

Ти Вітчизну залишив бездумно,
Край Карпатський (сама звідтеля).
Пишеш Віршики дуже розумно,
Цим самим своє "я" звеселя.

Твої сльози в віршах, як каміння,
Клич до бою і шабель, як злістью
Все, що пишеш - велике сумління,
Що ти є патріот, реаліст.

Називаеш вкраїнців "жидами",
"Розтризубленний лист" - холодить,
"Гори горя гуркують в тумані".
Зупинись і подумай на мить.

І, як приклад; "стою в океані,
Позолоченний в сонця жупан",
Я щаслива, що "гори незнані"
"По-карпатськи розхристують стан".

Що Канада дала мені сили,
Щось корисне зробити для тих,
Що залишала я в Україні.
Я побачусь, вернуся до них,
Пригорнуся до мами з сльозами,
Руки рідні у свої візьму.
Радість зустрічі буде між нами.
У цю мить я весь світ обійму.

Я поїду до тата могили,
Уквітчаю барвінком її.
Океан дав надію і сили,
І забрав всі турботи мої.

Ця "не знана" канадська країна
Пригорнула, як рідне дитя.
Україна, моя Україна,
"Розтризубила" наше життя!

No comments: